home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement








Запитання четверте


Шановні президенти! Як в Україні подолати кризу культури праці?


Відомо, що цивілізованість народу визначається не стільки природними багатствами, родючими ланами та солов’їними лугами, скільки культурою його праці й побуту. Не треба багато говорити про нашу культуру праці. Ми її ніколи не мали. Україна задихається від безробіття нового типу: величезні маси громадян неспроможні трудитися високопродуктивно, не зацікавлені в професійному зростанні, хоча й не завжди в тому їх вина.

Комп’ютерна ера потребує, як прийнято казати, німецької точності та пунктуальності, а не колгоспної необов’язковості й халтури. Комп’ютер просто не запрацює, коли його вмикати ногою та «з’єднувати напряму мідним дротом».

Проблема наближення психології і культури народу до вимог комп’ютерної ери – чи не найважче завдання нашої молодої держави. Чому?

Пригадуєте свої шкільні роки? Половина майже кожного класу – круглі «трійочники». Одні від природи не могли вчитися, інші відверто лінувалися. Вчителі терпіли їх, бо так велів закон, і мовчки «дотягали» до випуску. Вся здібніша молодь йшла у вищі школи і вливалася в лави інтелігенції, а «трійочникам» випадала загалом одна дорога – йти на виробництво: механізаторами, водіями, мулярами, столярами, іншими ремісниками. І тут виявляється, що в новій сфері діяльності їхньої шкільної пильності та старанності й не треба було! Фактично в новому середовищі ніхто особливо не переважає їх рівнем інтелекту, бо майже весь інтелектуальний і високопрофесійний цвіт нації шукає нині кращої долі в далекому закордоні. Отже, досить вчорашнім неукам та невігласам сяк-так володіти технікою, мурувати чи столярувати, як вони в трудових колективах уже на видноті, можуть диктувати свій рівень культури, політичної свідомості, професіоналізму, стають авторитетними в своєму ділі. І суспільство змушене з цим миритися, бо кращих кадрів просто не має.

Правди ніде діти: держава із злочинною байдужістю сприяє відтоку українського інтелекту за межі країни, а вчорашні «трійочники», ставши незамінними, диктують суспільству свій культурний, професіональний рівень, виставляючи всьому народові перед лицем комп’ютерної ери круглу «трійку» за цивілізованість. І вже перед ними запобігає, в ноги їм кланяється вчорашній відмінник, інтелігент, ненависна їм «книжна гнида», і вони на своєму «дідівському» культурному рівні ліплять йому піч, конструюють вікна і двері, шиють одяг, ремонтують «напряму мідним дротом» електроніку, зверхньо нав’язуючи свій стиль роботи і філософію життя. Суть цієї філософії в шаленому спротиві до всього прогресивного, що вище розуміння посередньої людини, – нових технологій, інновацій, ноу-хау, без чого сьогодні не може обійтися передове суспільство. Так, правди ніде діти, наші міста і села, дороги і підприємства, наш хліб, одяг, якість товарів, врожайність полів і чистота довкілля, тобто чи не все, що бачимо довкола себе, – це плоди виконавської культури колишніх шкільних друзів «трійочників».

У жодній передовій країні стан посередніх громадян не диктує суспільству свій стиль роботи і філософію життя, гальмівну для поступу людства.

Як відомо, в німецьких концернах основні рішення приймають колегії, що складаються не з бригадирів та майстрів, а з авторитетних бізнесменів, менеджерів і докторів профільних наук. І результати їх роботи дивують світ.

І ми змушені перейти на такий стиль управління економікою, культурою, сферою обслуговування, якщо хочемо називатися прогресивною нацією. Звісно, для всіх видів робіт не наберемо докторів наук та менеджерів у третьому поколінні, але вже сьогодні треба дбати про те, щоб рішуче спинити відтік українського інтелектуального цвіту за кордон, аби на основних робочих місцях у народному господарстві трудилися молоді люди з вищою освітою. Без такого психологічного перелому, без такої «культурної революції» в економіці, кадровій справі не будемо мати ні високої якості продукції, ні високої якості життя. Не будемо жити заможно, культурно і вільно, як живуть німці чи американці, доки працюватимемо, як українські «трійочники» і терпітимемо в країні реакційну життєву філософію лінивих.

Даруйте за категоричність: за такої культури праці ми зі своїми товарами на світовий ринок не вийдемо ніколи. Однак, на наше безталання, ні в суспільстві, ні в уряді ще й усвідомлення путнього цієї проблеми не видно…

З усього сказаного напрошується висновок, що культура нашої праці і життя не поліпшиться, доки керівниками галузей економіки, виробництв усіх профілів не стануть доктори наук – діти багатих українців, які здобудуть освіту і цивілізоване виховання в кращих університетах світу, або доки Україна, чесно визнавши свою культурну відсталість, не запросить на допомогу необхідну кількість високопрофесійних зарубіжних менеджерів, які навчать нашу молодь по-сучасному працювати. На жаль, то буде не скоро, не раніше ніж Україна добре освоїться в Євросоюзі. А з безвідповідальністю, низькою виконавською дисципліною, пиятикою на робочих місцях, розкраданням матеріальних цінностей, нехлюйством і брудом на виробництві суспільство мусить боротися постійно. Бо більше нема кому, а далі так жити не можна.




Запитання третє | Чи ми, українці, одної крові? Роздуми над недолею | Запитання п’яте