home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement




Запитання перше


Шановні президенти! Як будемо жити далі?


Раніше було легше. Були вороги, на яких так легко звалити всі біди та негаразди. Був страх перед незчисленними держимордами та пришибеєвими. Але ми з властивим українцям мрійливим ідеалізмом вірили: досить позбутися кайданів – й одразу ж вибухнуть здорові національні сили, закипить плідна робота, розквітне наше життя!

Кайдани впали. І що ж? Вибухнула розкута сила? Чи лишень почала тліти, як мокре горить?

За два, вважай, десятки років незалежності ми так і не зрозуміли, яку державу будуємо.

Не визначені напрямки внутрішньої і зовнішньої політики держави.

Прозорі кордони.

Чужа армія на нашій території.

Напівчужий парламент.

Чужа церква.

Чужий інформаційний простір.

Напівчужі корупційні, спекулятивні структури.

Напівчужий менталітет більшості населення.

Високі темпи зростання негараздів – економічних, політичних, соціальних – і врай низькі темпи підвищення добробуту…

Це ми за роки незалежності добудувалися до такої держави? Це ми такі господарі в своїй хаті? Єдиним оправданням може бути хіба те, що ми ще далеко не господарі…

А що ж наша ліберально-демократична, державно-олігархічна влада? Чому вона досі не подбала про порятунок нещасної України, про виведення знищеної, зневіреної нації з кошмару вище означених криз? Не змогла чи не хотіла?

Нема відповіді. Нема кому пояснити нам, українцям, що з нами діється і в нашій рідній хаті. Нема царя в голові, нема провідника з «царським серцем», як казав Сковорода. Купка міністрів, парламентарів багатіє, паношиться, а народ убожіє і не знає, куди йому йти, що робити і як далі жити.

Уявіть собі, шановні президенти, що Христос закликав народ жити смиренно, вдовольнятися найменшим, роздати майно ще біднішим, а сам з апостолами нишком збагачувався, гріб золото і купався в шампанському. Або уявіть, що Мойсей вивів своє плем’я з єгипетської неволі, завів у пустелю, покинув на «виживання», а сам украв громадську касу і втік в «офшори». Де би нині була християнська віра і хто знав би того Мойсея? А хто пам’ятатиме вас?

Такі реалії нашої омріяної у віках незалежності. Що тут казати, Україна – загумінкова європейська окрайка. Бідна, відстала, занедбана. Історія знає випадки, коли такі окраїни вибивалися в люди. Виключно за умов, коли в них жив дружний, свідомий свого високого покликання народ, який на сплеску патріотичної хвилі, титанічними зусиллями, самопожертвою в ім’я національної ідеї сам себе підносив до цивілізованих висот.

Де наш дружний народ і його патріотизм? Де національна ідея і самопожертва в ім’я прийдешнього?

То ж на якому патріотичному, інтелектуальному і моральному підґрунті сьогодні будуємо незалежну державу?

Україна хвора, а влада безнадійно глуха, наче їй позакладало навічно. Як не крути, а наша держава – нездорове, недорозвинене і брудне політичне утворення. Багно, в якому водиться всяка нечисть. Ми живемо в кримінальній країні, де перші особи лише грають роль дворецького прекрасної маркізи, роль якого – всі нещастя в маєтку покривати бадьорими словами: «Всьо харашо, всьо харашо…»

Хто має роз’яснити людям, як усе це розуміти? Хто має допомогти та знайти вихід?

Ох, як не хочеться думати, що кожен день наближає нас до межі, за якою бовваніє незмірна компрометація українства в очах і чужих, і своїх власних, дискредитація всіх його домагань і сподівань у справах національних, соціальних, економічних, культурних. На кого тоді звалимо свої біди і хто захоче слухати наших виправдань?

Перш за все потрібно визначити, чи існує об’єктивно український народ і якщо існує, то який він? Чи є в нас мононація, зцементована однією кров’ю, одним духом, історією, землею, мовою, культурою, традиціями? Такої мононації нема. Наш народ знищений до критичної межі. Розбратаний, розтоптаний, духовно окрадений і генетично розмазаний настільки, що лише дуже веселі оптимісти можуть вірити в його скоре одужання.

Запитання мої щирі, чесні. Сподіваюся на такі ж щирі і чесні відповіді, шановні президенти.



Десять принципових запитань до колишніх, нині сущих і майбутніх президентів України | Чи ми, українці, одної крові? Роздуми над недолею | Запитання друге