home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement





Україну врятує жінка?


Для початку тим, хто міг би взятися за справу оздоровлення юних поколінь, самим не слід бути «мауглі», що для нас завжди було проблемою. Починати доцільно з одного простого кроку: кардинально переглянути трудове навантаження жінок.

Час визнати офіційно: українська жінка критично перевантажена роботою. Вони виконує дві третини всіх робіт у країні. Мати, як правило, відпрацьовує одну зміну на офіційній роботу, другу – вдома. Збагачувати свій кругозір і відповідно виховувати дітей вона не в силі. Якщо ситуацію не поліпшити, українець ніколи не здобуде поваги у світі.

Критична ситуація з безправ’ям, експлуатацією і перевантаженням роботою жінок не тільки в Україні. Першими ще сорок років тому вдарили на сполох депутатки шведського парламенту, порушивши питання про рівне представництво обох статей на державних посадах, передусім на тих, де є можливість приймати рішення на захист жінок, про офіційне визнання працюючими матерів, які вдома виховують дітей і про так звану батьківську зарплатню.

Услід за Швецією Великобританія провела комплекс заходів, у результаті яких представництво жінок на вищих державних посадах збільшилося на кінець минулого року до 45 відсотків.

У Бельгії недавно прийнято конституційні зобов’язання, згідно з якими органи влади, в яких немає жінок, вважаються неконституційними.

У Данії з двотисячного року в кожному комітеті або раді, що працює над проектом закону чи розробляє напрями політики, має бути рівне число чоловіків та жінок.

У Франції до партій, що не забезпечують паритету обох статей у своїх передвиборчих списках, застосовують фінансові штрафи.

У низці країн Європи представництво обох статей у парламенті справді досягає паритету. Попереду Швеція, де жінки навіть здобувають перевагу.

В Естонії прекрасні дами голосно заявили про свої проблеми і після тривалих суперечок закон про рівність статей, без яких країну не хотіли бачити в Євросоюзі, все ж було прийнято. Саме завдяки активності жінок тамтешній парламент прийняв закон про так звану батьківську зарплатню, який дає молодим матерям можливість не працювати за фахом, залишатися вдома виховувати дітей. Чоловік отримує зарплату за свою працю і за дружину, плюс доплату на кожну дитину зокрема. В Європі такий закон діє віддавна. Навіть західна Україна жила за цим законом до 1939-го. Мій батько отримував саме таку зарплатню і доплату на мене та моїх сестер, а мати ніколи офіційно не працювала. Так що ми, західняни (галичани, буковинці), теж, як і естонці, були в Європі.

Отже, залучення жінок до політики – реальна необхідність нашого часу. Цим у значній мірі визначається політична культура сучасної демократичної країни. Та якщо в Україні нині лише 13 відсотків жінок на державних посадах, то нам залишається повторювати заяложену фразу, що наше світле майбутнє ще попереду.

Що ж, будемо сподіватися, що Україну з глибокої загальної кризи виведе жінка. При цьому наші погляди дружно звертаються до лідерки БЮТу Юлії Тимошенко. Своєю харизматичністю, талантом полонити серця мільйонів, як чоловіків, так і жінок, своїм державним розумом і титанічною працьовитістю вона цілком заслуговує на керівну роль у державі. Українство – вдовина нація і ментально готова до такого вибору. Зрештою, саме час вимагає жіночого підходу до розв’язання конкретних глобальних і суспільних проблем – їхньої здатності до мирної співпраці, до консенсусу, їхнього почуття справедливості, обов’язковості та наполегливості.

Сьогодні світом правлять і надалі будуть правити ті нації, жінки яких не працюють, а дбають насамперед про повноцінне цивілізоване виховання дітей. Приклади всім відомі. У країнах, де жінки горбатяться у дві зміни, не з власної волі зрадивши своєму материнському покликанню і покинувши справу виховання дітей на чужих людей та вулицю, нема і ніколи не буде ні добра, ні ладу. Приклади теж усім відомі. Чи не час нам робити висновки?

Прекрасні дами, гадаю, вже вдосталь награлися в фемінізм: тягали штанги, кидалися ядрами та списами, переміряли на собі всі фасони чоловічих штанів. Час перейти від формальної гри в фемінізм до важливіших суспільних справ, залагодження яких до снаги тільки жінкам.

Йдеться не стільки про те, аби у Верховній Раді запанував гендерний паритет. Не всі наші дами, чого лукавити, додадуть високої культури державним посадам, і від того, що їх туди напхається втричі більше з їхньою істеричною ненавистю до Європи, НАТО та Юлії Тимошенко, нам легше не стане. І все ж наші шановні жінки можуть порятувати Україну з кризи, якщо доб’ються прийняття бодай для себе самих двох парламентських законів: 1. Закон про материнську зарплатню за виховання дітей. 2. Закон про батьківську зарплатню.

Тільки вдумайтесь: мати виплекала славного сина, він став президентом чи главою парламенту, академіком чи гендиректором великого підприємства. Його знає і поважає вся країна, він отримує високі нагороди і почесті в країні та за її межами. Матір не знає ніхто. Це справедливо? Або мати викохала доньку, котра стала прем’єр-міністром великої держави, лідером потужного блоку політичних партій, їй аплодує світ. А матері ніхто не пошанує. Доки можна ображати й принижувати жінку-матір? Погодьтеся, від такої «справедливості» тхне дикунством.

Отже, матері (і дружини!) достойників цілком заслужено мають отримувати за свою працю гідні державні винагороди у вигляді солідних зарплат, пенсій, матеріальних і моральних благ.

Україна нині в пошуках, яку глобальну місію вона могла б явити світові. Визнання виховання дітей матерями державною справою і було б тією місією, котра прославила б Україну у світі.

Другий закон – про батьківську зарплатню. Прийняття цього закону вирішить цілу низку хронічно «невиліковних» проблем. Україну приймають до Євросоюзу. Різко знизиться рівень безробіття. Сотні тисяч молодих людей зможуть повернутися з зарубіжних заробітків додому і знайти роботу до душі. Молоді матері не будуть щодня гарувати у дві зміни, а посвятять себе благородній справі виховання дітей, отримуючи за це державну плату персонально або у вигляді доплати до заробітку чоловіка на період, доки діти не стануть дорослими.

Батьківська зарплатня має суттєві переваги над одноразовими виплатами десятків тисяч гривень за народження дитини. Ці кошти далеко не завжди витрачаються за призначенням, а насамперед на поліпшення житлових умов сім’ї, купівлю автомобіля, меблів, модного одягу, нерідко просто проїдаються та пропиваються. Відомо ж: найкращий закон чогось вартий тоді, коли опирається на культурне підґрунтя, коли ж ні, то… В країні почастішали випадки, коли молоді мами народжують дитя з метою «зірвати банк», а отримавши немалі гроші, тут же здають немовля до притулку. Батьківська зарплата не така велика, але постійна, виключає брудні махінації і дає дітям значно більше гарантій у забезпеченні належного догляду впродовж багатьох років. Тому в західному світі вона в пошані.

А головне, ці два «жіночих» закони допоможуть Україні нарешті позбутися кошмарного прокляття бути країною «мауглі». Уже через кілька поколінь її діти перестануть бути безпритульними, здегенерованими, круглими сиротами при живих п’яницях-батьках. Доглянуті люблячими матусями, зможуть успішніше навчатися в школах, розвивати природні обдарування. Через кілька поколінь молоді українці зможуть стати врівень зі своїми ровесниками з розвинутих країн, а не їхніми наймитами та потикачами. Хіба українська мати не має на це людського права? Хіба знедолена, зубожіла Україна не заслуговує цього? Твердо переконаний, що такі закони, прийняті з ініціативи жінок-матерів, матимуть неоціненне значення для майбутньої долі українства.



Ми, українці, – «мауглі»? | Чи ми, українці, одної крові? Роздуми над недолею | Потрібна культурна революція