home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement





У них – постмодернізм, у нас – пост феодалізм


Як і більшість слов’янських народів, маємо великий

потяг до далекого минулого. І чим воно більше віддаляється, тим видається привабливішим. Нам потрібно наздоганяти світ, чимскоріше йти вперед, бо часу на доганяння чимраз менше, а воно, минуле, повертає нам голови назад. Безперечно, відірваність народу від його національних коренів, звичаїв, традицій, фольклору нівелює націю як таку. Мало того, без національного самоусвідомлення немає усвідомлення перспективи світобачення. Разом з тим краса народних звичаїв не може і не повинна заступати нам новочасних викликів історії. Надмірне заглиблення у минуле, надмірне зосередження на ньому загрожує прогресивному розвиткові нації.

Що з того, що в Україні дуже вже люблять минуле, надто сумні співи – про те, як нас били, де ми програли. Але ж світ нині плекає іншу культуру – базовану на науці культуру постіндустріальної ери, культуру інформаційних технологій. Її переваги красномовно засвідчують досягнення всіх передових країн. А ми все ще не можемо поминути доби постфеодалізму. Колгоспного...

Переконаний, що саме про досягнення сучасної світової культури перш за все слід говорити молоді. Вона має менше упереджень, раціональніше підходить до подій сьогодення, толерантніша до інакодумців. Вона життєрадісна, менше зазнала невдач, більше думає про майбутнє, ніж про минуле, і більше здібна до ефективної діяльності. Треба думати про нове життя – цікаве і успішне. Українці старшої генерації здебільшого не вважають життя таким. Для них завше хтось інший створював обставини існування, тож вони чекають, що хтось інший їх і змінить. А молодь сама готова брати кермо в руки.

Звужене світобачення мусимо переламати – потрібно йти трохи далі, мати відвагу брати участь у світовій науці, культурі, економіці, залучати народ до проблем і процесів, існуючих у світі – інакше як наздогнати передові країни? Це не послаблює націю, а навпаки – посилює. Причини, що зробили українців такими, якими вони є нині, загальновідомі, але самого розуміння цих причин замало. Треба знати, як жити завтра, треба думати про це і щось конкретно робити, а не чекати, що хтось інший змінить нам життя на краще.

Не пасивне вивчення минулого, а активна участь у творенні нового – ось девіз кожного молодого українця. Відповідальність за наше майбутнє не може бути передане одній особі чи організації, навіть тим, хто вважає себе верхівкою піраміди в українській спільноті.

Яким мені бачиться майбутнє України? Насамперед нам потрібен не один Ющенко, а десятки тисяч керівників-інтелектуалів, учених, які працювали б над моделлю можливого майбутнього, нарешті визначили його та запропонували широким верствам населення. Бо роки незалежності спливають один за одним, а поступу нема..

Україні потрібна ефективна національна система управління. Головними ресурсами доброго планування сьогодні є передусім інтелектуальні й психологічні, а не матеріальні ресурси, як вважалося раніше. Тому тільки українська інтелектуальна еліта здатна відіграти ключову роль у плануванні майбутнього, з якою ніхто краще не впорається. Нагальні потреби України треба узгодити з можливостями і скласти стратегічний план не на 2 – 3, а на 20 – 30 років.

Жоден інтелектуальний капітал – ані всередині, ані поза межами країни – не може існувати без добре продуманої інфраструктури ринку. Ми фактично впроваджували ринок, не маючи для цього ні продуманої стратегії, ні необхідних умов. Криза в економіці спричинена і тим, що діяли за принципом: «Там видно буде» – деякі елементи ринкового механізму запроваджували, а адекватних механізмів державного регулювання цієї трансформації не створювали. Як наслідок – останніми роками в Україні розроблено чимало всіляких «проектів» економічного, політичного, громадського ґатунків, проте жоден проект загальнонаціонального масштабу і значення, навколо якого можна було б вести довготривалу роботу, світ так і не побачив. Загальнодержавним методом може стати Проект інтелектуалізації української нації, який поєднує програми розвитку науки, освіти і культури з необхідним економічним, фінансовим та політичним обґрунтуванням.

Процес інтелектуалізації (інформатизації) українства завжди бажаний і ніколи не може бути надмірний. Історія кинула нам виклик і для гідної відповіді їй ми мусимо зібратися з розумом, з думками. Інтелектуалізація – це і є сукупний розум народу, тобто сукупність рівнів освіченості та культури, професіоналізму, здатності продукувати конструктивні ідеї, уміння власним прикладом спонукати до дії інших. Програма має дві складові: активізація, підтягування до нинішніх вимог існуючої, але «сплячої» інтелектуальної еліти та створення нової за сучасними кібернетичними гуманітарними технологіями.

Ще донедавна пересічний українець нахвалявся: «Мої діди-прадіди навчили мене орати та сіяти – і цього досить!» Ой не досить! Уже сто років як не досить. Нині заслуговує на повагу, на успіх у житті той українець, котрий засвоїв науку фахівців у царинах політології, соціології, економіки, психології, історії, кібернетики філософії, політики, юриспруденції, математики, фізики, хімії, біології, дослідження ринку, менеджменту, бухгалтерії і навіть журналістики. Сам добре засвоїв і може дохідливо передати внукам та правнукам!



Навіщо нам китайський часник? | Чи ми, українці, одної крові? Роздуми над недолею | Може, нам досить самої картоплі?