home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement





А що буде насправді?


Прихильники ідеї євроатлантизму слушно вважають, що українство має право і на позитивну альтернативу в цій справі. Такою альтернативою зараз є ідея нейтралітету України. В умовах недовіри громадян до інтеграції в будь-які воєнні союзи збереження позаблоковості сприймається як найменше зло. Соціологічні опитування засвідчують, що подібної думки – «аби не було гірше» – дотримується понад третина громадян.

Але така державна політика має і свої мінуси. По-перше, через практичну неможливість забезпечити гарантію статусу постійного нейтралітету. Росія, приміром, ніколи не буде гарантом такого статусу, оскільки муситиме вивести (до 2017 року) з Криму свій Чорноморський флот.

По-друге, через беззахисність країни з самопроголошеним позаблоковим статусом. Адже тоді НАТО має відмовитись від подальшого розширення на Схід, а Росія і США – від використання України в планах реалізації своїх стратегічних інтересів, що навряд чи реально.

По-третє, з огляду на намагання Росії не випускати Україну зі сфери свого впливу останній знадобляться неабиякі захисні можливості: сучасна і чисельна армія, потужний військово-промисловий потенціал, високий рівень консолідації суспільства, резерви матеріальних і фінансових ресурсів, альтернативні джерела постачання енергоносіїв – саме те, що їй нині бракує. Лише один приклад: оборонна промисловість України сьогодні може виробляти озброєння і військову техніку лише в обсязі 5% від необхідного...

По-четверте, в нинішніх умовах Україна самотужки не має можливості для реалізації своїх стратегічних інтересів і мінімізації загроз національній безпеці країни. Вона залишається віч-на-віч з Росією, що, враховуючи непевні відносини й несумісні потенціали, означатиме поступове втягування її в орбіту впливу, а точніше, зазіхань північного сусіди. Україна ще й досі не вирішила територіальних питань з Росією – щодо кордону в Азовському морі і Керченській протоці; та з Румунією – щодо шельфу в Чорному морі і тому перебуває в зоні підвищеного ризику. В сучасному світі Україна зі своєю недолугою позаблоковою політикою є практично беззахисною. На випадок воєнного конфлікту вона програє навіть таким «слабакам», як Польща чи Румунія, а про Росію й говорити нічого.

Отже, вступ до НАТО нині є об’єктивною необхідністю. Україна розташована «між двома вогнями», між зонами впливу могутніх військових блоків і в разі якогось їх військово-політичного протистояння може опинитися в тяжкому становищі. Силами окремої беззахисної держави протидіяти цим загрозам досить важко, особливо з огляду на злиденний рівень економічного і технічного розвитку України. Чесно кажучи, ми, українці, нині можемо лише позаздрити удачливим західним сусідам, котрі зі вступом до Альянсу вирішили проблеми своєї національної безпеки і можуть спокійно почувати себе захищеними від імперських російських загроз людьми в демократичному світі. Висновок напрошується сам собою.

Крім того, як свідчить досвід цих західних сусідів, скоординована політика в царині безпеки обходиться їхнім державам значно дешевше, ніж забезпечення власної безпеки самостійно, коли потрібно будувати кругову оборону, не маючи ні чим, ні з чого. І навпаки, ставши членом блоку, Україна дістане можливість для модернізації власних озброєнь і поліпшення інвестиційної принадності держави. Для прикладу: 1997 року в економіку позаблокових Польщі і Чехії було інвестовано 2,7 млрд. доларів і 4 млрд. дол., 1999-го – після вступу до НАТО – вже відповідно 8 і 12,8 млрд. доларів.

Зрозуміло, що Альянс має чітку програму своєї діяльності, передусім спрямованої на підтримку миру, стабільності та розвитку демократичного громадянського суспільства в країнах-членах. Що це може дати Україні? Насамперед оздоровлення недужого, зневіреного, депресивного суспільства. НАТО гарантує Україні створення самодостатніх демократичних інституцій, ліквідацію масової корупції, бездефіцитний бюджет, патріотичну єдність громадян і забезпечення їхнього добробуту, захист території від претензій з боку агресивних сусідів (передусім Росії), стабільну економіку, збереження культурної спадщини. Плюс багатомільярдні дотації на модернізацію збройних сил.

Ці вимоги удосконалення внутрішнього життя країни-кандидата є обов’язковими й першочерговими для України перед вступом до НАТО. Як бачимо, в цих вимогах нема нічого, що загрожувало б нам американською агресією, бомбами, танками і кованим солдатським черевиком. Зате є гарантія від агресії іншого недорозвиненого імперіалізму. І кожен з нас розуміє, про кого мова.

Отже, умовою вступу до Альянсу є спочатку створення в Україні системи антикризової стабільності й громадянської злагоди на засадах справедливості (Господи, аж не віриться, що таке можливе!), коли кожен громадянин упевнений, що він нарешті має право мати право. Росія саме тому й не хоче вступу України до НАТО, бо процес підготовки до нього є, по суті, процесом нашого демократичного та економічного розвитку за допомогою інших країн – членів Альянсу. По суті, Росія виступає проти унезалежнення України. Вона тому так настирно і нахабно вимагає від України збереження позаблокового статусу, бо не втрачає надії з часом на неї – немічну, беззахисну, обдурену – знову накласти імперську ведмежу лапу.

Зрозуміло, якщо Україна виконає зазначені вимоги, тоді НАТО візьме її під свій колективний захист і надасть всі необхідні можливості для цивілізованого розвитку. Єдина і поки непереборна перешкода полягає в тому, що євроатлантичний вибір інтеграції для України пов’язаний з внутріполітичними і внутрінаціональними конфліктами. Бо це ж ми, українці, вже триста років не можемо зробити шизофренічного вибору між Хмельницьким і Мазепою. Не вважаю і я своїм правом робити категоричний висновок, але скажу відверто: гіршого вибору, ніж той, що його вчинив Хмельницький, ми не зробимо. Бо тоді у нас із психікою щось зовсім негаразд...

Очевидно, для забезпечення свідомого, виваженого вибору у питанні євроатлантичної інтеграції України слід поступово позбуватися застарілих совкових стереотипів, шизофренічної роздвоєності між Сходом і Заходом, формувати неупереджену атмосферу діалогу в суспільстві. Зрозуміло, що останнє слово – за громадянами країни. Але це слово має бути сказане на підставі об’єктивної поінформованості населення з боку влади про переваги й недоліки приєднання до НАТО. Тоді й «казки» його прибічників, і «жахлики» опонентів залишаться лише казками та жахликами, а просування України до високих соціальних, економічних, безпекових стандартів євроатлантичної спільноти стане усвідомленим і незмінним.

Отже, треба чесно й відверто сказати: питання вступу до НАТО – це питання існування України. Ті, хто не хоче допустити нашого вступу до Євроатлантичного альянсу, за шмат гнилої ковбаси захищають в Україні інтереси іншої держави, котра давно і послідовно намагається задушити нас, українців, у своїх «братніх» обіймах. То ж невже нам не вистачить розуму для порятунку?


2007 р.





Напівправда наївних патріотів | Чи ми, українці, одної крові? Роздуми над недолею | Кодекс «законів підлості», або «Закон Мерфі» в українському соціумі