home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement



десять тисяч років щастя


Ще тоді під «Пінгвіном» з чекушкою на столі, розповідаючи Сашуні й Оркові про Харків, я мимохідь згадав, що один колега, мовляв, захистив дисертацію з ботаніки і не приїхав. Мовляв, скоро стане професором, жартував я. Це я мав на увазі друзяку Вершенка, у тій поїздці нам його справді не вистачало. Тоді Сашуня це начеб повз вуха пропустив. Але через два дні, коли ми товклися на тому ж бульварі, під тим же «Пінгвіном», він по–змовницькому нахилився до мене і каже: «Слухай, треба захищати докторську… Ти про це не думав?». — «Ні, — кажу. — Ти про що?» — «Мені один у дурці сказав, ні, він нормальний, він там просто на вахті чергує на підміну, що професорові найлегше знайти роботу. А потім їм платять і пенсію, і зарплату». — «І що?» — питаю. «Нічого, — каже, — але ж професор — то навічно, ти можеш подумати». — «Куди вже мені, — кажу, — думати?» — «От якби ти став професором. Це ж!.. І!.. І!.. — задихався від напливу думок Сашуня. — Це просто десять тисяч років щастя, коли ти професор!» — несподівано закінчив свій пафосний спіч наш відставний коляр.

До цього моменту я ще не чув, що так довго в людській уяві може тривати щастя. І тим більше не чув, що для цього треба всього лише стати професором.




предыдущая глава | Дерева на дахах | сценаристи