home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement




"Піймали селянина, посадили на могилу й підірвали її"

Влітку 1943 року переважну частину території Волині контролювала УПА, і совєтські партизани робили спроби захопити "повстанські республіки" з території совєтської України, Білорусі та РСФСР. Іноді це вдавалося, іноді — ні, проте завжди їх жертвами ставало мирне населення… Донесення керівників тилу Військових округів УПА складалися не з метою пропаганди, а для того, щоб керівництво ОУН-УПА володіло об'єктивною інформацією для успішних бойових дій. Тому описані в оглядах випадки можна вважати достовірними. Зважаючи на обсяг статті, ми можемо зацитувати лише кілька схожих повідомлень.

Серпень 1943 p.:

"Костопільщина… Червоні партизани знаходяться в Цуманських та Оржевських лісах і звідти час від часу нападають на західні села Дераженського району, винятково з метою пограбування… Від червоних населення тікає так само, як і від німців…

Частина ляхів втекла за Случ Людвипільського району й там створила свій партизанський загін, як повідомляють, чисельністю 1000 осіб. Ці партизани співпрацюють з червоними, час від часу нападають і грабують мирне населення, спалюють окремі хати і без розбору вбивають пійманих людей […]

Березовський район і тепер повністю підкорений більшовикам… Весь район спалений німцями. Люди починають будуватися в лісових хащах, багнистих і недоступних… Цей район бідний хлібом, умови життя людей жахливі. Большевики забороняють населенню цього району контактувати з сусідніми районами… Час від часу над ним пролітають німецькі літаки, які бомбардують території і стріляють з кулемета.

1. Давидгородецький район…

Більшовицьким партизанам населення активно протидіє. Однак через відсутність загрози від німців большевики чинять сваволю, а оскільки населення їм противиться, грабують і терором примушують підкорятися…

Села, розташовані на захід від Горині, повністю знаходяться під терором більшовиків (червоних партизанів) […]

4. Висоцький район…

Другий штаб ім. Котовського знаходиться в селі Велюги… Ця група грабує населення, через що люди дуже ненавидять її, як грабіжників і п'яниць.25.

У деяких селах Столинського й Висоцького районів після того, як звідти пішли наші загони, большевики тероризували населення. Наприклад, у селі Бутові прив'язали людей до сідел коней і тягали по полю, приказуючи: „Це за те, що годували сікачів""

Грудень 1943 р.:

"Дераженський район… Червоні часто нападають на село Руда-Красна, Жобринь, колонії Михайлівну та Перелисянку. Вони також грабують населення… Постійна група червоних у Цуманських селах за останній час загонами в 30 чоловік здійснює напади на населення […]

Людвипільський район…

Большевицькі банди часто нападають на села Хотинь, (не плутати з Катинню, де розстрілювали польських офіцерів, або Хатинню, яку зробили символом трагедії Білорусі — О. Ґ.), Бистричі, Великі Селища, Маренин, Більчаки, Устя, Поташня, Антолін і Білашівка. Вони спалюють господарства, грабують і спалюють людей (sic! — О. Ґ.).

Більшовицько-польські банди постійно дислокуються у селах Стара Гута, Новинив, Мачулянка, Граня, Глушків, Нова Гута та по всіх інших селах за рікою Случ, з яких нападають на наші села […]

На 1 грудня в районі налічується 18 спалених сіл, серед яких: 7 сіл спалено німцями, 9 — поляками, а два — червоними […]

Район Рокитно. На території діє потужна сила комуністів, які часто нападають на села, спалюють окремі господарства та вбивають людей… На села Карпилівку, Кисоричі, Дерть і Борове часто нападають комуністи з району Олевська, після чого грабують […]

19 листопада червоні партизани захопили села Тювковичі й Білу, селян вигнали з їхніх хат і зайняли помешкання […]

Район Дубовиця… У Карасині червоні знищили нашу (ОУН — О. Ґ.) мережу. Комуністичні банди часто нападають на села Берестя, Солець, Залужжя, Мар'янівка, Корпилівка, Рудна, Карасин, грабують населення […]

Червона банда знову пограбувала село Мар'янівку, в селі Залужне спалили хати наших людей, 2-х осіб вбили та забрали худобу […]

Район Володимирець…Большевицькі банди знаходяться поблизу села Хиночі. Крім місцевої банди, на села нападають кочові. Населення сильно пограбовано. З'являються заразні хвороби"26.

Жовтень-листопад 1943 p.:

"Район „Дунай"… На село Карпилівку напали вночі червоні банди, пограбували, спалили та вбили при цьому 183 наших селян… Село Дерть оточили, пограбували (забрали до 300 шт. худоби). Тут піймали одного селянина, посадили на могилу й підірвали її. З листопада знову напали на с. Борове, спалили господарства, які німці не встигли, та вбили 20 селян"27.

…У другому томі емігрантського видання "Літопис УПА", заснованого на документах українського націоналістичного підпілля, наводиться інформація про 29 українських сіл, частково чи повністю знищених червоними партизанами тільки на Поліссі та Волині за осінь 1943 року. (Це три з існуючих на той час 23-х областей УССР: Волинська, Рівненська, Житомирська). Села розташовані переважно на територіях, які межують з Білоруссю28. За той же період у тому ж регіоні, згідно з мапою у цьому томі, німці спалили 77 сіл.

Для ілюстрації партизанських свавіль наведемо розповідь мешканки Луцька Р. Сидорчук (1924 року народження), яка під час окупації проживала на Волині, у великому селі Стара Рафалівка Рівненської області. 13 жовтня 1943 року — саме в розпал війни між бандерівцями й комуністами — село було повністю знищене червоними партизанами. Проте репресії партизанів проти населення почалися ще до розгортання УПА, коли партизани почали тероризувати людей, насильно загнаних у колабораціоністську поліцію:

"Здебільшого ж німці наше містечко оминали. Вони в Новій Рафалівці (15 кілометрів від нас) стояли.

А в лісах навколо Старої Рафалівки невдовзі активізувалися червоні партизани. Вони базувалися десь поблизу сіл Галузії і Серхів Маневицького району. Часто навідувалися до нашого містечка. Називали себе партизанами Дяді Пєті (полков-ника Бринського — О. Ґ.), а ще — петрівцями. І спочатку ми дивилися на них, як на справжніх героїв. Адже проти якої сили-силенної стали на боротьбу…

…Бандерівців… ми… не бачили до 1943 року… Тому червоні партизани були єдиним об'єктом нашої уваги і нашого захвату. Ми зустрічались з ними, разом співали пісні, допомагали їм харчами…

Добрі наші стосунки з петрівцями завершились, як тільки вони ввійшли в силу. Почалося все з того, що партизани Дяді Пєті почали „чинити суд" над сім'ями, хлопці з яких і опинилися в шуцманах. Тоді з тієї ж причини вчинили дику розправу над сім'єю Пасевичів. У ній, крім старших, було двоє дівчат, хлопці — Миколай, Дмитро й Леонід, який служив у шуцманах. Миколу врятувало те, що він пішов у той вечір з дому. Йому дали після війни за брата 10 років. А старшого Пасевича вбили відразу. Пізніше на очах у матері зґвалтували старшу доньку Лізу. І всіх постріляли. У стару Пасевичиху Палажку, тобто в матір, яка на все це повинна була дивитися, стріляли тричі.

Проте доля розпорядилася так, що Пасевичиха якось вижила і прожила ще років зо 20. Розповідала, хто все це зробив. Так само розправилися вони з сім'єю Яновицької Марії, у якої тільки молод-ший син залишився, і з сім'єю Паламарчуків… Загалом дітей у сім'ї було семеро. Сини Іван (він пішов у шуцмани), Андрій, Георгій і доньки Надя, Клава, Юля, Віра.

Усіх Паламарчуків, крім Івана й Георгія, яких партизани не застали вдома, поставили на коліна й розстріляли. З Надією розправилися особливо жорстоко, її зґвалтували, викручували руки, катували. Клаву теж, перш ніж вбити, зґвалтували…

Водночас скоювалися й звичайні грабежі. Не даси чогось партизанам — життя віддаси. У старого Лазаря (жив такий у містечку), сім'я була велика, — штани забирали. А він: „Не дам, це мені на смерть!" Вистрілив один зі злодіїв: „Ось тобі, діду, смерть". Я для себе перешила пальто покійної матері. Прийшли. „Віддай!" — кажуть. Прошу: „Воно ж одне в мене, остання одежина!" Проте марно було вмовляти. Коли таке почалося, ми змушені були ховатися від петрівців більше, ніж від фашистів. Спершу в погребі пересиджували їхні напади, а потім на пасіці, у кутку, де були зарості і кропива непролазна, батько викопав для мене схованку. Надто за мене боявся, та схованка і його врятувала.

1943-му прийшли в Стару Рафалівку бандерівці. Багато. Якийсь підрозділ УПА. Псевдо провідника було „Вірний". Ми стривожилися, бо ніхто не знав, чого від них чекати. Проте нікого, бачимо, не чіпають. Навіть у дім не заходять […]

Потім залишили зі своїх шістнадцятьох осіб Гарнізон та й пішли кудись […]

Якось рано-вранці розпалюю пічку, чую, ніби вистріл десь. Потім крик батьків: „Утікайте, ховайтесь на пасіці!"

А стріляють уже звідусіль. І горить уже. Ми сховалися, а Галя (сусідська донька — О.Г.) — ні. І дядька мого немає, він ще раніше пішов до хліва пасти худобу. Батько каже мені: „Визирни, може, десь тут". Я вилізла. Бачу, Галя біжить. Кошик поперед себе з кошенятами несе. Я їй: „Сюди!" А вона махає руками: „Зачекай, зараз!" Очманіла від страху. Понесла кошенят до хліву. А через деякий час звідти донісся такий жахливий крик, що не передати.

Коли все вже заспокоїлось, дізнались: це петрівці оточили Стару Рафалівку і почали „бій з бандерівцями". Бандерівців убили кілька чоловік, а містечко наше, вважай, повністю винищили. І ні в чому не винних людей вбили, не скажу навіть скільки. Галю живцем у вогонь кинули. Обгорілий труп дядька ми знайшли поблизу хліва. А на дворі й біля дому, — теж згорілих, — ще шість трупів тих, хто шукав собі, де міг, порятунку. У нашому господарстві вцілів тільки погреб. В ньому знайшли Олега (сусідську дитину — О.Ґ.). Був у новеньких, бабусею пошитих черевичках і з розпореним багнетом животиком. Мати його ховалася в іншому місці. Врятувалась. Сказали їй про сина. Прибігла, забрала. Як зараз бачу, несе в обіймах Олега, а кишки в нього з живота випали, волочаться по дорозі, плутаються у матері під ногами. Вона ж і не помічає нічого, розум від горя втратила.

Такого Стара Рафалівка за все своє існування, мабуть, не знала. А червоні зігнали всіх, хто вцілів і на очі потрапив, розгрібати насипану бандерівцями могилу (пам'ятник загиблим за незалежність — О. Ґ.}. Не дозволили навіть лопати взяти. Повинні були голіруч, хай кров з-під нігтів, розгрібати, хоч зубами гризти і жменями розносити, аж доки рівним те місце не стало. Потім усіх, хто розгрібав, розстріляли… Ось така правда про Стару Рафалівку.

Залишилось від містечка село в декілька хат […]29.

Петрівці знали, в якій хаті чим можна поживитися, як і те, що основні сили УПА під командуванням «Вірного» тоді її залишили, тому можна було показати свій „героїзм". Такими вони мені запам'ятались, ті петрівці: на конях, п'яні, завжди готові нещадно вбивати «ворогів і зрадників народу» і грабувати «в ім'я перемоги над фашизмом»"

Можна було б подумати, що журналіст Боярчук якось перебрехав розповідь пані Сидорчук або вона сама розповіла небувальщину. Проте факт знищення села Стара Рафалівка підтверджується іншим незалежним джерелом — донесенням політичного референта Військового округу УПА "Заграва" за жовтень 1943 року:

"Большевики… Напали на Стару Рафалівку, яку спалили. Вбили 60 осіб, з них 8-х з районного активу. Вбито політичного референта Тетерю (Бугая). Погрожували смертною карою за підтримку УПА"30.

Оцінимо "точність" партизанського терору — спалено село, вбито 60 осіб. Серед вбитих тільки 8 (13,3 %) — члени ОУН (а притулок і господарство втрати-ли сотні людей!). Напевно, і в інших випадках знищені "поліцаї" та "націоналісти", зазначені в партизанських звітах, часто жодного стосунку до колабораціонізму чи національного Супротиву не мали. У кінці 1943-го — першій половині 1944 року Совєти знову захопили територію Західної України. Неорганізований партизанський терор змінився відносно впорядкованими репресіями РККА-СА, НКВД-МВД і НКҐБ-МҐБ.

Після повернення з рейду на Сан і Віслу 5 вересня 1944 року 1-ша Українська партизанська дивізія імени Двічі Героя Совєтського Союзу С. А. Ковпака була направлена на боротьбу проти повстанців, ставши, фактично, суто каральним з'єднанням.

У 1944–1950 pp., зокрема з ковпаківців-українців набиралися так звані "спец-групи" НКВД-МГБ31. Ці загони діяли під видом партизанів УПА, провокували місцеве населення (розкриваючи мережу ОУН-УПА) і/або вбивали та всіляко знущалися над простими селянами з метою компрометування бандерівців.

В інтерв'ю з автором цих рядків останній головнокомандувач УПА Василь Кук свідчив, що "провокації були найефективнішою методою боротьби проти повстанського руху"32.

Партизанів залучили до такої діяльності, відповідно, наджорстокий терор проти місцевого населення не був для них якоюсь новою "роботою".

На жаль, підрахунки знищених партизанами колабораціоністів, учасників ОУН-УПА і мирних мешканців просто неможливі. Немає комплексу документів, які б відображали хоча б відносно повну картину партизанського комуністичного терору в 1941–1944 pp. Імовірно, безпосередніми жертвами "народних месників" (часто й невинними) стали десятки тисяч совєтських громадян на окупованій території (якщо лише за один рік тільки загони, підпорядковані тільки УШПР, вбили мінімум 6 672 особи з місцевого населення!). Ще більше совєтських громадян стали непрямими жертвами діяльності совєтських партизанів — "антипартизанського" нацистського терору. Наведені факти відкривають маловідому й до сьогодні не переосмислену суспільством сторінку в історії совєтської репресивно-каральної системи. Навіть коли населення СССР опинилось у жахливих умовах окупації ворожим тоталітарним режимом, совєтське керівництво, замість того щоб якось полегшити долю десятків мільйонів людей, вкотре продемонструвало своїм "підлеглим", наскільки "довгі руки" в НКВД.



" Діяльність цих фашистських недолюдків здійснюється безкарно з нашого боку" | Як "народні месники" мстили народові: Про деякі особливості совєтського партизанського руху на території України в роки Другої світової війни. | Посилання