home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement




"Тітко, відкривай шафу, ми на операцію приїхали…"

Лаврентій Берія 23 січня 1943 року надіслав главі ЦШПР Пантелеймонові Пономаренку такий документ:

"НКВД СССР повідомляє отримане від свого працівника, який перебуває в тилу противника в районі м. Рівне, таке донесення:

„Особовий склад 12-го батальйону Сабурова гуляє, пиячить, тероризує та грабує про-совєтськи налаштоване населення, в тому числі навіть родичів своїх бійців. На мої претенсії комбат Шитов і комісар обіцяють припинити цю антисовєтську роботу, проте діють нерішуче, намагаються прикривати осіб, які займаються бандитизмом (супер! — О. Г.). Роблю нові спроби домогтися перелому, прошу діяти через Сабурова. Буде краще, якщо батальйон перебазується до лісу між Ковелем і Рівним".

Народний комісар внутрішніх справ СССР Л. Берія.

Розіслано:

т. Сталіну

т. Молотову

т. Пономаренку"7.

Аналогічний документ датовано 25 січня:

"НКВД СССР повідомляє отримане від свого працівника, який перебуває в тилу противника в районі Рівного, УССР, таке донесення: „У район нашої діяльності прибув 7-й батальйон загонів Сабурова, партизани якого здійснюють нечувані пограбування, займаються бандитизмом, пиячать, роз'їжджають селами у формі німецьких солдатів.

Мешканців, які тікають (від партизанів) до лісу, розстрілюють, пограбували інженера, лісничого.

Населення, яке ненавидить німців і яке ми підготували до повстання, у паніці""8.

Комісар загону Ковпака Семен Руднєв 15 червня 1943 року у своєму щоденнику записав:

"За розповідями наших розвідників, сьогодні вночі в Сновидовичах здійснював операцію Мельник (полковник Яків Мельник, не плутати з керівником ОУН(м) Андрієм Мельником — О. Г.), точніше не операцію, а грабунок, у населення позабирали не тільки худобу, але й носильні речі. Населення й наші бійці обурені"9.

Загін Мельника дислокувався не в Рівненській, а в Житомирській області, проте стиль поведінки його партизанів не відрізнявся від грабунків "чернігівських і волинських князів" — Сабурова й Бринського. Повідомлення від 20 червня 1943 року начальника Штабу партизанського руху Рівненської області генерал-майора Бегми частково пояснює причини такої поведінки партизанів:

"ЦК ВКП(б) тов. Маленкову

ЦК КП(б)У тов. Хрущову

На території Західної області (правобережної України — О. Ґ.), в її лісовій частині, зокрема в Рівненській області, на початку Вітчизняної війни розвідувальне управління залишило невеликі спеціальні групи з суто розвідувальних міркувань.

З розвитком партизанського руху в Україні ці групи почали швидко зростати за рахунок місцевого населення, утікачів з полону тощо. Ці групи перетворилися на великі загони. Так, приміром, загін полковника Бринського — „Дяді Пєті" — виріс до 300 осіб, капітана Каплуна — до 400, майора Медведева — до 600. Отже, своєю роботою вони переросли завдання спецгруп, стали відомими в області й перетворилися на звичайні великі партизанські загони, з тією лише різницею, що люди цих спецгруп охороняли штаби, заготовляли харчі, проте більш як за рік не провели жодної бойової операції. У цих загонах відсутня інституція комісарів, немає ні комсомольських, ні партійних організацій. Унаслідок такої бездіяльності, відсутності контролю та виховної роботи серед особового складу люди розбещуються, є багато випадків самовільних розстрілів ні в чому не винного населення, (спостерігаються) масові пиятики, хуліганство тощо. Ці три загони — Бринського, Каплуна, Медведєва — знаходяться в Рівненській області УССР, тоді, як штаб їхній, або, як вони іменують з'єднання Героя Совєтського Союзу "Батя", командир цього з'єднання капітан Чорний" перебуває в Білорусі, за 200 кілометрів від цих загонів і тільки один раз на 1,5 або 2 місяці надсилає своїх зв'язкових для отримання інформації та вказівок, що їм робити, коли ці загони складаються з місцевих мешканців і (стоять) буквально за 10–15 кілометрів від наших штабів"10.

Іншими словами, перелічені в уривку партизанські загони з німцями не воюють, а тільки й роблять, що грабують місцеве населення.

Проте, мабуть, найбільш вражаючу оцінку "господарювання" совєтських партизанів в Україні дав командир 1-ї Української партизанської дивізії ім. С. А. Ковпака Петро Вершигора в січні 1944 року у звіті до УШПР:

"Усе Полісся, за винятком Сарни — Ковель, Ковель — Брест і Сарни — Лунінець, було повністю вільне від німців, величезна територія від Сарни до Бугу була поділена між УПА і з'єднаннями совєтських партизанів, витіснених з Горині.

Західний берег р. Горині, райони Стидень, Степань, Домбровиця, район Колки-Рафалівка перебували в руках УПА, за ними до Стоходу Совєтські партизани від ріки Стоход на Захід — повністю націоналістичні райони УПА, партизанами навіть не розвідані — якась біла пляма на карті Полісся… Єкономічний стан районів, контрольованих УПА, сприятливіший, ніж у Совєтських, населення живе заможніше й менш пограбоване…"11.

УПА (Українська Повстанська Армія) була лютим ворогом червоних партизан, тому оцінка Вершигори не може бути в даному разі зумовлена кон'юнктурою.

Через місяць, 27 лютого 1944 року, той же Вершигора писав у радіограмі до УШПР на ім'я Тимофія Строкача:

"…Протягом майже всього 1943 року на Волині діяв антинімецький рух, народ повставав проти німців. Націоналісти очолили і спрямували його в русло повстання антипольського…

Чи винні вони (українські селяни — О. Ґ.) у тому, що керували повстанням не большевики, а націоналісти? Гадаю, що винен у цьому не народ, а ми з Вами, особливо Волинські й Рівненські партизанські князі-нероби, які сиділи під носом у народа в очікуванні повстання, проте й пальцем не поворухнули, аби очолити його.

Середняк схилився в бік кулака-націоналіста й не без допомоги совєтських партизанів […]

Особливо мене непокоять партизанські з'єднання, які відважно прямуютьв обозі Червоної армії. Річ у тому, що ми — армія без інтендантства, і припинити мародерство й бандитизм можемо лише в єдиний спосіб — воювати, а коли люди не воюють, значить, народ стоїть (стогне? — О. Ґ.) і виє від грабіжників. Це неминуче.

З'єднання на кшталт Шитова на Волині, та ще в тилу Червоної армії менедуже непокоять: „Ми той загін, що бере все підряд", «тітко, відкривай шафу. Ми на операцію приїхали», — це воєнна доктрина Шитова і воєнна його армії"12.

Партизани Сидора Ковпака також грабували населення українських сіл. Варто віддати належне їх командирові: в ході знаменитого Карпатського рейду (травень-серпень 1943) ковпаківці намагались здобувати їжу в райцентрах і містечках, які перебували під контролем німців або колабораціоністської поліції. Звіти Ковпака до Центру та інші, більш надійні джерела — щоденник комісара з'єднання Руднева — свідчать, що забрані в окупантів харчі частково реквізувалися партизанами, а частково — поверталися населенню. Щоправда, звіти бандерівців у свою чергу свідчать, що після відходу партизанів німці заново відбирали їжу в населення і часто-густо це населення репресували. Проте навіть на шляху до Карпат не обійшлося без допомоги населення. Руднєв записав, що в чеському селі на Волині селяни добровільно (чи добровільно?) віддали їхньому загону декілька тонн сиру13.

Під час повернення з рейду (серпень 1943) ковпаківці просувалися малими групами не мали змоги громити райцентри й битися з німцями. Тому населення українських сіл запам'ятало їх не з кращого боку. Сам Ковпак неодноразово віддавав накази припинити грабіж, розстрілював за подібні речі, проте повторюваність наказів свідчить про те, що це явище неможливо було зупинити14. У кінці 1943 року Ковпака на його посаді заступив Петро Вершигора і… знову віддав наказ припинити пограбування.

Центр намагався "навести лад" у партизанських загонах — припинити грабування, замінивши їх просто реквізиціями. Останні відрізнялися від перших тільки організованістю: відібрані у селян харчі та речі йшли в загальний фонд загону, а не безпосередньо в партизанські торби. Проте навіть це було непосильним завданням. На допиті в німецькому полоні восени 1943 року представник Ставки Головного командування капітан РККА Олександр Русанов свідчив:

"Полковник ГУДЗЕНКО — колишній начальник штабу танкової бриґади. Його загін складається з військовослужбовців, які потрапили в оточення й переховувалися у Брянських лісах. Пізніше він поповнився всілякими кримінальними елементами […] ГУДЗЕНКО заявив:

„Якщо я забороню робити партизанам те, що вони хочуть, то вони всі порозбігаються і я залишуся один". ГУДЗЕНКО — кошмар для мирного населення […]

Бригада ім. Ворошилова № 2 під командуванням ГУДЗЕНКА — тільки яскравий приклад. Проте, за дуже поодинокими винятками, грабують всі […]15.

Я неодноразово доповідав про це в письмовій та усній формах. Останнього разу СТРОКАЧ (керівник УШПР — О. Ґ.) сказав мені: „Облиште це, все одно припинити грабіж ми не зможемо. Та й важко сказати, чи піде це на користь партизанському рухові""



" Всенародна підтримка совєтських партизанів" | Як "народні месники" мстили народові: Про деякі особливості совєтського партизанського руху на території України в роки Другої світової війни. | " Діяльність цих фашистських недолюдків здійснюється безкарно з нашого боку"